Готовність до подвигу

Вибираючи майбутню професію, молода людина програмує своє життя на те чи інше служіння державі, людям, своїй сім’ї. Хтось вибирає ту сферу, де можна заробити гроші, щоб жити потім без зайвих турбот, хтось, покликаний романтикою – хоче стати льотчиком чи моряком, підкорювати стихію. Професії лікаря і міліціонера вибирають, щоб цілодобово вдень і вночі служити людям, причому ще й ризикуючи життям

Гадаю, що майже кожен, хто пише заяву:”Прошу зарахувати мене на посаду міліціонера…” , вже розуміє, що може скластись така екстремальна ситуація, коли потрібно буде ризикувати здоров’ям, а можливо і життям заради людей і присяги.

Тепер можна тільки гадати, які думки були у молодого вчителя фізвиховання та праці Маловодянської 8-річної школи, що на Кіровоградщині, Володимира Олександровича Шаповалова, коли він в травні 1980 року писав заяву про призначення на посаду дільничого інспектора у справах неповнолітніх лінійного пункту на станції Долинське лінійного відділу внутрішніх справ на станції Знам’янка Управління МВС України на Одеській залізниці.

Володимир Олександрович Шаповалов

Народився Володимир 4 червня 1958 року в с. Спасове Новгородківського району Кіровоградської області в селянській сім’ї. Закінчивши середню школу, в 1975 році вступив до Кіровоградського педагогічного інституту на факультет фізичного виховання, але життєві обставини вимусили піти працювати вчителем фізичного виховання в рідну школу, а навчання продовжити заочно.

Далі служба у прикордонних військах в Радянській Армії. Після повернення з військової служби знову робота вчителя фізичного виховання, але вже у Маловодянській восьмирічній школі – Володимир одружився і переїхав до дружини.

У травні 1980 року В. Шаповалов вирішує дещо змінити свій профіль, хоч працювати теж з дітьми, він іде на службу в органи внутрішніх справ – в інспекцію у справах неповнолітніх лінійного пункту на станції Долинське лінійного відділу на станції Знам’янка Управління МВС України на Одеській залізниці.

За плечима служба в Армії, робота вчителя і бажання боротися зі злом, несправедливістю в суспільстві, берегти дитячі вразливі душі від хибних кроків, за які треба буде розраховуватись все життя.

Багато нових питань стало перед Володимиром Шаповаловим. Хоч службу, в яку він прийшов працювати, інколи жартома називали “дитячою”, та працювати і тут потрібно було по-дорослому – ті ж добові чергування, рейди по дільниці. Бо вже й тоді було чимало людей, ласих до того, що на їх думку “погано лежить”. А які слова знайти, щоб розказати підліткам, що інколи дитячі пустощі на залізниці мають досить трагічне завершення, якими словами застерегти і переконати, що не є геройством, дивлячись, як скоюється злочин, промовчати про це.

Ще навчаючись у Спасівській середній школі, Володимир Шаповалов багато часу віддавав зайняттю спортом, тому й пішов навчатись на факультет фізвиховання. Більш за все він любив футбол. Спочатку грав за шкільну команду, потім за сільську і районну. А після переїзду до с.М.Водяна, його запрошують грати до команди “Колос” м.Долинська.

Вступ на службу в органи внутрішніх справ не може поглинути захоплення футболом. Для того, щоб не залишати улюблений спорт, треба було дисциплінувати себе, вміло планувати роботу, щоб викроювати час і на тренування. І це вдавалося, Володимир Шаповалов грав у складі команди “Колос” впродовж 1979-1993 років.

Його друзі-футболісти згадують, що Володимир повністю віддавався грі на полі, під час матчу забував про все, крім гри і команди, був дисциплінованим на футбольному полі, завжди був готовий прийти на допомогу, ніколи не втрачав оптимізму.

Так, 7 червня 1980 року за вихід до півфіналу кубка Кіровоградської області Долинський “Колос” приймав на своєму полі досить титуловану на той час команду”Авангард” м.Світловодська – неодноразового чемпіона і володаря кубків Кіровоградської області та обласної газети “Кіровоградська правда”. Поле після дощу важке, перша половина гри 1:1. А от після перерви нападники Володимир Шаповалов та Андрій Лум"яник задали тон всій команді, гра пішла широко і сміливо. Стадіон вирував, а хлопці не дали суперникові прийти до тями і з рахунком 6:2 “Авангард” розгромлено.

Підростали діти – донька і син, у всьому допомагала дружина, Надія Іванівна, яка добре розуміла всі труднощі професії свого чоловіка. Порадившись з дружиною про те, що для успішної роботи треба оволодівати спеціальними знаннями, Володимир Шаповалов у 1980 році вступає до Тульської спецшколи міліції.

Ті якості, які виховав у собі Шаповалов-футболіст, допомагали йому і в нелегкій міліцейській службі, тому, де б він не працював - чи у інспекції в справах неповнолітніх, чи в карному розшуку – він мав добрі показники. Як наслідок вагомих досягнень службової діяльності – подяки за успішно розкриті злочини, заохочення за вмілі профілактичні дії, нагородження медаллю “За бездоганну службу ІІІ ступеня”.

Цілеспрямованність та наполегливість у службовій діяльності приносили свої результати. В 1997 році Володимира Олександровича призначено старшим оперуповноваженим кримінальної міліції у справах неповнолітніх лінійного відділення на станції Кіровоград. Як говорять скупі рядки атестацій, тільки в 1997 році старший лейтенант міліції Шаповалов В.О. розкрив особисто 8 злочинів, 9 спільно зі своїми колегами. За останні роки він 15 разів заохочувався керівництвом відділу і Управління МВС України на Одеській залізниці.

Як добрий спортсмен, Володимир захоплював своєю енергією колег по роботі, організовував футбольні змагання, туристичні походи з сім’ями.

Одним із його захоплень була рибалка, як влітку так і взимку. Часто після добового чергування він не йшов спати, як інші, а брав вудки, сідав на велосипед і прямував до ставка.

Так було і в той трагічний день 25 лютого 1998 року, коли після добового чергування Володимир Шаповалов сів на свій старенький велосипед і поїхав на зимову рибалку на ставок біля села Першотравневе Долинського району Кіровоградської області.

Опівдні він дістався ставу. На кризі він побачив більше 15-ти рибалок, значить день сьогодні сприятливий. Не встигнувши прорубати лунку, закинути вудки, Володимир почув крик про допомогу. Озирнувшись, він побачив, що під одним із рибалок провалилася крига і той став тонути і благати про допомогу. Людей багато, але чи від шоку, чи від страху крижаної води ніхто не кинувся на допомогу. І Володимир зрозумів , що якщо він не допоможе, то хто?

Миттєво оцінивши ситуацію, оббіг берегом ставок ближче до того місця, де провалився рибалка. Бігти було важко, рухаючись уперед, він скидає одяг, а по кризі метрів тридцять вже повзе.

До рибалки залишається зовсім небагато - метрів п’ять, та раптом неприємний тріск і крига під Володимиром провалюється. Але опинившись у цьому скрутному становищі, він ще протягом двадцяти хвилин намагається, ламаючи кригу, пробиратись до потопаючого. Про себе згадує лише тоді, коли рибалка більше не виринає.

На допомогу він не кликав. Ще десять хвилин боротьби, намагання вибратись із смертельної купелі. Але сил не вистачає і допомогти ніхто не ризикує.

За якусь мить перед очима стрічкою пробігло все його майже сорокарічне життя. Школа, армія, вчителювання, служба в міліції, коли приходилось дивитися у вічі смерті. Ні, вона і сьогодні не здолає, адже дома 14-річний син, 18-річна донька, дружина…Темрява глибини поглинула до себе Володимира.

Здавалося б, мав спрацювати інстинкт самозбереження, та природу здолав обов’язок, який сприймається правоохоронцем, як щось незаперечне і звичайне, чого вимагає сама професія.

Ховали Володимира всім селищем. Люди говорили, що на таких, як Володимир Шаповалов, тримається світ.

А потім, 21 квітня 1998 року був Указ Президента України, яким за мужність і самовідданість при рятуванні людини старшого лейтенанта міліції Шаповалова Володимира Олександровича нагороджено орденом “За заслуги” ІІІ ступеня (посмертно).

Але Володимир Шаповалов живе. Він живе у пам’яті його доньки та сина, колег і односельчан, живе у посаджених деревах, у всьому, що було зроблено його дбайливими руками.

Дійсно, на таких, як він, тримається світ.

Син, лейтенант міліції Шаповалов Володимир Володимирович, пішов по батьковій дорозі, і після навчання у Кіровоградській філії Харківського університету внутрішніх справ України, пішов працювати оперуповноваженим державної служби боротьби з економічною злочинністю лінійного відділення на ст. Олександрія лінійного відділу на ст. Знам’янка ЛУ на Одеській залізниці.

           Джерело http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/48069