Історія становлення й розвитку міліції Луганщини бере початок у революційному 1917 році. Відкидаючи старе, роблячи крутий історичний поворот, народжувалася нова держава, нові відносини, нові органи правопорядку – «народна міліція», як адміністративно-виконавчий орган проголошеної народної соціалістичної держави.

Ці процеси проходили в дуже складних соціальних умовах. Однак, щоб зрозуміти всю складність і драматизм того періоду, необхідно звернутися до передісторії забезпечення внутрішнього державного порядку в царській Росії.

Ще в Регламенті Петра І говорилося: «Полиция споспешествует в правах и в правосудии, рождает новые порядки и нравоучения, всем безопасность подаёт от разбойников, воров, насильников и обманщиков и сим подобных, непорядочное и непотребное житие отклоняет и принуждает каждого к трудам и честному промыслу… Воспитывает юных в целомудренной чистоте и честных науках; вкратце ж над всеми сими полиция есть душа гражданского и всех добрых порядков и фундаментальный подпор человеческой безопасности и удобности». Цей нормативно-правовий акт визначав порядок діяльності перших органів внутрішніх справ.

Петро І увів і поняття «міліція», спочатку у вигляді спеціальних озброєних груп місцевого населення, які охороняли, в основному, південні кордони держави Російської.

Але між намірами Великого Петра й реаліями життя була велика прірва. І тільки маніфест Олександра І від 8 вересня 1802 року про затвердження міністерств поклав початок новій системі органів центрального управління в Російській імперії.

Серед восьми створених за царським маніфестом міністерств найбільшим і багатопрофільним стало Міністерство внутрішніх справ. На нього покладалося завдання турбуватися «о повсеместном состоянии народа, тишине и благородстве империи». Структурні підрозділи в міністерстві будувалися за функціональним принципом. Вони іменувалися експедиціями, згодом – департаментами.

Крім звичних завдань – підтримки громадського порядку й боротьби зі злочинністю, гасіння пожеж, видачі документів, що засвідчують громадянський стан, – міністерство також керувало державними фабриками й заводами, видобутком кам'яного вугілля, завідувало справами «народного продовольствия и соляной части», здійснювало нагляд за лікарнями й «богоугодними закладами» і т.п.

Міністерство внутрішніх справ постійно вдосконалювало свою роботу – почало видавати перший офіційний періодичний журнал, де публікувалися імператорські укази, розпорядження сенату, укази міністра внутрішніх справ про здійснену роботу, статистика злочинів і нещасних випадків по всіх губерніях і повітах Російської імперії.

Великі реорганізації відбулися в період царювання Миколи І. У 1832 році вийшов у світ російський звід законів, який, крім іншого, визначив, коли й ким проводяться пошукові дії під час попереднього слідства. Так само був прийнятий «Статут пожежний», що регламентував несення служби в пожежних командах.

У тому ж році для чиновників МВС, які мали цивільний статус, була введена нова форма – темно-зелений мундир із чорним оксамитовим коміром.

У 40-і роки були розширені центральні функції Міністерства внутрішніх справ стосовно місцевих поліцейських органів.

Саме тоді уперше в бюрократичному апараті Російської імперії було встановлене правило: до наведення порядку у своїх підрозділах чиновники міністерства не мали права йти у відпустку.

У 1880 році була проведена найбільш істотна реформа органів внутрішніх справ. Була затверджена нова структура Департаменту поліції, що об'єднала політичну й загальну поліцію. У цей період фактично склалася система органів внутрішніх справ, що, за невеликими змінами, проіснувала до 1917 р.

Діяльність органів правопорядку Луганщини бере початок у Слов’яносербському повіті. У 1797 році Слов’яносербський (тоді Донецький) повіт був скасований. Його територія була включена до Бахмутського повіту. У 1806 році знову був заснований Слов’яносербський повіт.

У Слов’яносербську, що був до 1882 року містом повітовим, було поліцейське управління, на чолі з поліцейським справником, який призначався губернатором.

Міському поліцейському управлінню підпорядковувалися дільничні пристави, поліцейські й околодочні наглядачі й городові. Розрахунок кількості поліцейських чинів у містах вівся з норми – не менше одного городового на 500 жителів. Витрати на утримання поліції покривалися за рахунок міста, влада якого відводила для поліцейських чинів квартири з оплатою опалення та освітлення і виділяла кошти на озброєння – револьвер і шашку, що одержала в народі назву «оселедець».

До початку двадцятого століття в Луганську вже функціонувало чотири міські поліцейські ділянки, а також Слов'яносербське повітове поліцейське управління. У 1902 році воно знаходилось на вулиці Банківській (нині вул. ім. Т.Г. Шевченка), там же розташовувалася брандвахта (пожежна команда). Арештний будинок, де утримувалися піддані арешту за вироками мирових суддів, перебував на Миколаївській (Нікольська) вулиці (нині вул. Луначарського).

У цей період швидко зростає населення міста. За темпами зросту Луганськ у цей час посідав третє місце в імперії після Баку й Катеринослава. За 10 років воно збільшилося вдвічі й досягло в 1912 році 65 тисяч людей. У місті відкривалися нові заводи й фабрики. Луганськ поступово стає великим промисловим і торговим центром. Роботи для поліції, звичайно, постійно додавалося.

При повітовому поліцейському управлінні існувало розшукове відділення, яким керував пристав колезький реєстратор Аплевич А.А.

До Слов'яносербського повіту входило 29 волостей, які були розділені на 3 поліцейські стани (ділянки). Очолювали їх станові пристави. 1-й стан включав Олександрівську, Біловську, Віргунську, Веселогорівську, Георгіївську, Макарово-Яровську, Миколаївську, Новосвітлівську, Первозванівську та Успенську волості. 2-й стан складався зі Слов'яносербської, Черкаської, Михайлівської, Павлівської, Василівської, Оленівської, Криничансько-Миколаївської, Кримської й Горсько-Іванівської. До 3-го стану входили Івановська, Красно-Кутська, Петропавлівська, Штерівська, Оріхівська, Городищінська та Іллірійська волості. Рудники, копальні, великі заводи, базари обслуговувалися окремими приставами або поліцейськими наглядачами.

Пристави жили постійно на своїх ділянках, для цього їм надавалися можливості й кошти. У підпорядкуванні станового пристава перебували поліцейський урядник, а також сотники й десятники, яких обирали на цю посаду відповідно від кожних 100-200 і 10-20 селянських дворів. Урядники займалися попередженням і припиненням злочинів, а також проведенням дізнання по кримінальних справах.

До 1862 року станові пристави призначалися й звільнялися губернатором за пропозицією повітових проводирів дворян. Становий пристав підкорявся повітовому суду й повітовому земському справникові. Посада поліцейського чиновника – повітового справника, як глави поліції в повіті, існувала з 1775 р. Капітан-справник, який був главою повітового суду, до 1862 р. обирався зборами повітового дворянства (строком на 3 роки). На урядника, який нижчий за поліцейським чином, покладався нагляд за виборами старост із числа селян, сотників, десятників, які зобов'язані були повсякчас підтримувати громадський порядок у невеликих населених пунктах, у селах. Вони ж були й головними особами в розслідуваннях різного роду правопорушень і злочинів.

11 березня 1917 р. Тимчасовий уряд видав постанову про скасування Департаменту поліції, виведення всіх його чиновників за штат й створення Особливої комісії з ліквідації справ політичного характеру. Поліція дореволюційної Росії юридично припинила своє існування.

8 листопада (26 жовтня за старим стилем) 1917 року Луганська міська Рада робочих депутатів на чолі з К.Є. Ворошиловим прийняла постанову про роззброювання міліції Тимчасового уряду й формування нової робітничо-селянської міліції.

Основою пролетарської міліції стали бойові робочі дружини, досвід створення, навчання й використання яких у Луганських пролетарів був великим – з 1905 року. Відродження їх було здійснено після Лютневої революції 1917 року як сили, покликаної протистояти спробам буржуазії використовувати завоювання революції тільки у своїх цілях. У Луганській газеті «Пролетарий» 26 травня 1917 р. був навіть опублікований Статут «Робочої Гвардії», прийнятий рішенням Катеринославського комітету РСДРП(б). Правда, ще на початку 1917 р. уже були прийняті керівні документи по міліції. Спочатку Тимчасовий Уряд прийняв постанову «Про заснування міліції», Народний Комісаріат з внутрішніх справ РРФСР 10 листопада (28 жовтня) 1917 р. Прийняв постанову «Про створення робочої міліції», введене Декретом РНК, підписаним В.І. Леніним.

З перших днів створення робітничо-селянської міліції серйозна увага приділялася якісному підбору кадрів, суворому дотриманню класового принципу комплектування лав міліції - організувати міліцію з робітників і найбідніших селян, "не зіпсованих політично і морально".

Велике значення для поліпшення кадрів і вдосконалення роботи міліції мало очищення її особового складу. Особлива увага при цьому зверталася на звільнення апарата від соціально далеких і негідних працівників. Спочатку «чищення» розвивалася стихійно, проводилося нерідко поверхово, без достатньої підготовки та залучення громадських організацій, робітників і селян-бідняків.

В 1919 р., потім 1922-1923 роках виключенню з лав міліції підлягали і ті, хто при окупантах «опорочив себе грабежами, крадіжками, хто сприяв спекуляції, пригноблював робітничий клас».

Луганська міліція вже в 22-23 роках стала активно використовувати оперативні методи роботи й вони давали свої позитивні результати. А це, безпосередньо, були й результати того навчання, яке того часу уже активно проводилося з особовим складом: у всіх підрозділах міліції були введені обов'язкові ранкові заняття. Це були загальні поняття про право, вивчення Законів і нормативної бази, яка створювалася центральним апаратом на основі аналізу роботи. Вивчалася військова справа, велика увага приділялася Статутам. Викладалися основи медицини (судова медицина, анатомія, надання першої допомоги і т.д.). Опановується «Джиу-Джитцу» – система рукопашного бою, необхідна для нейтралізації озброєного злочинця.

Період з 1930 р. по 1940 р. є десятиліттям, що змінило країну.

У грудні 1930 р. НКВС УРСР, як і НКВС інших союзних республік, був розформований, а його функції передані іншим відомствам.

Так, зокрема, вже наступного дня після видання вище названої постанови, керівництво діяльністю Головного управління міліції та карного розшуку згідно з постановою уряду від 29 грудня 1930 р. було покладене на ГПУ УРСР.

У 1935-1936 рр. у республіках і областях закладається інститут уповноважених Державної автомобільної інспекції, а в районних – державтоінспекторів, які потім у центрі й на місцях передаються у відання міліції.

3 червня 1938 р. Донецька область була розділена на Сталінську й Ворошиловградську. Після виходу зі складу Донецької області в червні 1938 року на території нашої області на 26.647 кв. км. налічувалося 1.837 тисяч населення. До складу Ворошиловградської області ввійшли 4 міста (Ворошиловград, Ворошиловськ, Кадіївка, Красний Луч) і 28 районів.

Основними відділами обласного управління міліції були: політичний, карний розшук, боротьба з розкраданнями соціалістичної власності та спекуляцією (БРСВ), служби та бойової підготовки, паспортно-реєстраційний, державної автомобільної інспекції.

Міліція Ворошиловградщини в роки важких випробувань Великої Вітчизняної Війною 1941-1945 рр..

Співробітники міліції внесли величезний вклад у перемогу радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Не випадково, а цілком заслужено, усі, хто працював у міліції у війну, були нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною», багато хто – бойовими орденами й медалями. І переоцінити цей подвиг важко, бо він був повсякденним, важким, часто пов'язаним з ризиком для життя. Не одна тисяча співробітників загинула в період війни, виконуючи свій міліцейський обов'язок.

Міліції Луганської області довелося винести на своїх плечах всі тяготи й позбавлення, які зазнало населення нашої, тоді Ворошиловградської, області.

Війна поставила перед працівниками міліції багато нових завдань. Перш за все, нового звучання набула задача охорони громадського порядку, яка тепер була пов'язана з пошуком дезертирів і осіб, які ухиляються від призову на військову службу, основний упор тепер робився на затримання підозрілих осіб і їх фільтровку.

Виконуючи вимоги директиви НКВС УРСР про вжиття рішучих заходів до дотримання світломаскувального режиму, працівники міліції розгорнули роботу й у цьому напрямку. Постові, патрульні міліціонери, інспектори ДАІ й інші працівники міліції стежили за тим, щоб населення, установи, підприємства виконували правила світломаскування, порушників притягали до відповідальності за законами воєнного часу.

У зв'язку з просуванням фронту вглиб країни, в УНКВС по Ворошиловградській області стали прибувати прикомандировані співробітники УНКВС окупованих областей.

У вересні 1941 р. з числа прикомандированих співробітників були створені військові підрозділи, які були переведені на казармене положення. А 20 жовтня 1941 р. у зв'язку із загрозою німецького вторгнення в межі області весь особовий склад УНКВС і Управління міліції був переведений на повне казармене положення. Приміщення для відпочинку особового складу в неробочий час були розташовані в будинках УНКВС і УРСМ.

У зв'язку із загрозою фашистської окупації органи радянської влади почали проводити роботу з евакуації важливих об'єктів, населення та матеріальних цінностей. З вересня по грудень 1941 р. з області було евакуйовано 150 промислових підприємств союзного, республіканського і місцевого значення та близько 269 380 осіб. Співробітники міліції забезпечували збереження вантажів при їхньому супроводі у тил країни. Деякі гинули при бомбардуваннях, деякі залишалися в партизанах або йшли в діючу армію, відмовляючись від «броні».

У зв'язку зі стрімким наступом німецьких військ влітку 1942 року і відступом Червоної Армії відходили і підрозділи міліції, і органи НКВС. У цей період головна увага міліції концентрувалася на виконанні рішень військового командування, а в міру наближення німецько-фашистських загарбників співробітники міліції і бійці винищувальних батальйонів брали активну участь у бойових діях на фронті і при обороні населених пунктів. Багато хто з працівників міліції, навіть маючи так звану «бронь», ішли добровольцями у сформовану тоді у Ворошиловграді 395-ту Шахтарську дивізію. У складі цієї дивізії сотні міліціонерів брали участь у кровопролитних боях на Міус-Фронті.

У міру наближення фронту і посилення загрози захоплення території області керівництво УНКВС і партійні комітети вели великомасштабну підготовку сил опору - підпільно-диверсійних груп і партизанських загонів.

Особливу роль у цьому відіграв і Український штаб партизанського руху під керівництвом Г.О. Строкача – заступника наркома внутрішніх справ УРСР.

У 1942 р. Штаб розташовувався в с. Мілове нашої області. Багато армійських територіальних розвідорганів також базувалися й діяли в обласному центрі. Для забезпечення радіозв'язку з діючими партизанськими загонами у Ворошиловграді була обладнана і запущена в експлуатацію радіостанція потужністю 250 ват.

Коли відгриміла війна

Перші післявоєнні роки поставили перед населенням Луганщини, як і перед усім українським народом, надзвичайно складні завдання відбудови народного господарства. На тимчасово окупованій території області фашистські загарбники майже повністю зруйнували промисловість, перетворили в руїни міста й села.

Перехід краю на мирні рейки був пов’язаний з великими труднощами й проблемами.

Усі біди і проблеми тих років, що випали на долю народу України, не обійшли стороною і діяльність правоохоронних органів, що стояли на захисті інтересів суспільства і держави.

В умовах розрухи і катастрофічно низького рівня життя людей, що обумовлювалося наслідками війни і труднощами повоєнних років, поглиблених до того ж засухою 1946 року, рівень злочинності став зростати. Зростання відзначалося майже на всіх найбільш небезпечних її видах (бандитизм, убивства, грабежі).

З метою удосконалення організаційної структури міліції, на 1-ій сесії другого скликання Верховної Ради СРСР 16 березня 1946 НКВС було перейменовано на Міністерство внутрішніх справ (МВС) СРСР, аналогічна зміна була проведена і в УРСР.

У післявоєнні роки, враховуючи складність обстановки, УВС і міські відділи міліції підсилили в містах, робочих і дачних селищах, на залізничних станціях постову і патрульну службу. Це дало можливість успішніше попереджати і припиняти злочини.

У 1948 р. був введений в дію новий Статут постової і патрульної служби міліції, а також Дисциплінарний статут міліції, якими регламентувалися обов'язки, права та відповідальність працівників міліції. У лютому 1948 р. були утворені слідчі відділи, на які був покладений обов'язок вести розслідування кримінальних справ, порушених оперативними співробітниками.

У 1953 р. було прийняте рішення про об'єднання Міністерства внутрішніх справ і Міністерства державної безпеки в одне - Міністерство МВС СРСР.

У березні 1954 р. органи держбезпеки були виведені з системи МВС, чітко розмежовані їх функції. Відтепер ці два могутніх відомства мали право вести слідство: МВС - по лінії кримінальних, КДБ - по лінії державних злочинів. Була скасована внутрішня прокуратура обох відомств - особливі інспекції, ліквідовувалися позасудові «особливі наради», скасоване надзвичайне законодавство.

У лютому 1956 р. відбувся ХХ з'їзд КПРС, на якому М.С. Хрущов виступив з викриттям культу особистості Сталіна і засудженням Сталінського тоталітарного режиму. З'їзд поклав початок політиці демократизації життя радянського суспільства. Слідом за цим, в червні того ж року, були скасовані політоргани міліції і посади заступників начальників міськрайорганів по політчастині.

У жовтні 1956 р. було визнано необхідним в черговий раз реорганізувати систему управління в центрі і на місцях, вводячи принцип подвійного підпорядкування міліції - вищестоящим органам внутрішніх справ і відповідним Радам. Відповідно до Указу Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1956 р. «Про перетворення Управлінь МВС УРСР при обласних радах депутатів трудящих в Управління внутрішніх справ виконавчих комітетів обласних рад депутатів трудящих і Управлінь, відділів (відділень) міліції в містах і районах на Управління, відділи (відділення) міліції виконавчих комітетів міських і районних рад депутатів трудящих». Управління міліції Ворошиловградської області перетворилося на управління внутрішніх справ виконавчого комітету обласної Ради депутатів, аналогічна реорганізація пройшла в містах і районах області. Злиття обласного управління МВС і міліції дозволило значно скоротити апарат установ внутрішніх справ, зробити його більш оперативним.

Тепер начальників управлінь внутрішніх справ, управлінь, відділів і відділень міліції стали затверджувати на сесіях Рад депутатів трудящих. Доповіді, звіти начальників органів міліції стали систематично слухатися на сесіях Рад, засіданнях їх виконкомів.

У січні 1960 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про скасування МВС СРСР і передачі його функцій міністерствам внутрішніх справ союзних республік. Керівництво міліцією, пожежною охороною, РАГС та іншими – вони взяли на себе. У вересні 1962 р. республіканські МВС були перетворені на Міністерства охорони громадського порядку (МОГП). У цей період з'являються і нові форми залучення громадськості до боротьби зі злочинністю. Однією з таких форм стали добровільні народні дружини - ДНД. Родоначальниками цього руху на Україні було робоче місто Єнакієве. Цей почин був підхоплений трудовими колективами промислових центрів нашої області – Кадіївки, Лисичанська, Сєвєродонецька, Красного Луча. У 1961 р. було прийняте офіційне рішення про добровільні народні дружини по охороні громадського порядку в УРСР. У цей час в області вже діяли сотні штабів ДНД і десятки тисяч дружинників на ініціативній основі.

З 1 січня 1961 р. законодавчою базою діяльності в боротьбі зі злочинністю став новий Кримінальний і Кримінально-процесуальний Кодекс України, затверджений Верховною Радою УРСР.

У виконанні завдань, покладених на органи міліції в ті роки, значна роль належала дільничним уповноваженим, які фактично здійснювали майже всі функції міліції на своїх ділянках.

З 1962 р. було визнано доцільним ввести в міліції урочисте прийняття Присяги, заснувати для обласних і великих міських гарнізонів міліції Червоні Прапори. У листопаді 1963р. вони були вручені в урочистій обстановці міліції області та міста Луганська. Разом з Червоним Прапором були вручені і Грамоти Президії Верховної Ради УРСР.

Актом визнання заслуг міліції перед народом став Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1962 р про встановлення щорічного свята «День Радянської міліції». Це рішення ще більше закріпило авторитет міліції.

У липні-серпні 1962 р. уряд республіки затверджує нове «Положення про Міністерство внутрішніх справ УРСР», яке чітко визначило завдання органів міліції, права та обов'язки її працівників.

Головне - забезпечення громадського порядку

5 вересня 1962 Президія Верховної Ради УРСР, виходячи з того, що основна функція органів внутрішніх справ - охорона громадського порядку, видала Указ про перетворення Міністерства внутрішніх справ УРСР у Міністерство охорони громадського порядку Української РСР. Такі ж перетворення були проведені в інших республіках. Однак, уже в червні 1966 р. в інтересах забезпечення єдиного оперативного керівництва було утворено союзно-республіканське МОГП СРСР.

Відповідно Управління внутрішніх справ виконкому Луганської обласної Ради депутатів трудящих було перейменовано на управління охорони громадського порядку виконкому Луганської обласної ради депутатів трудящих. Перейменування зумовлювало і зміни змісту роботи міліції.

Основні зусилля міліції тепер повинні були спрямовуватися на охорону громадського порядку, своєчасне попередження, припинення і розкриття злочинів, викорінення злочинності і будь-яких порушень правопорядку.

21 червня 1963 року був виданий Наказ Міністра ОГП Української РСР «Про організацію і завдання слідчих апаратів у системі Міністерства охорони громадського порядку Української РСР». Штатна чисельність слідчих підрозділів Управління області була встановлена у розмірі 133 особи.

На кінець століття

З легкої руки Миколи Онисимовича Щолокова 70-ті роки стали періодом подальшого вдосконалення і зміцнення органів міліції, стабілізації оперативної обстановки, підвищення результативності діяльності міліції. Поступово міліція приймає вигляд, що відповідає вимогам часу, знаходить повагу та авторитет у народу. Так був закладений потужний потенціал, який дозволив в майбутньому і міліції, і суспільству подолати труднощі об'єктивних умов того часу.

Заходи, вжиті Щолоковим по реконструкції міліції, стали давати країні відчутну віддачу. Генераторами цієї віддачі були люди, підготовлені у вищих та середньо-спеціальних навчальних закладах МВС, а також ті, хто прийшов на відповідальну роботу в міліцію за рекомендаціями трудових колективів, комсомольських і партійних органів.

Надійним загоном усієї міліції України й Радянського Союзу була завжди вірна своєму обов'язку міліція Луганщини. Керівники УВС, органів і підрозділів постійно вдосконалювали свою роботу, прагнули досягати якомога більш високих результатів.

У жовтні 1971 року на базі організаційно-інспекторського відділу, одним з перших в країні, був створений штаб УВС області. Штаб, до складу якого входили і чергові частини, був покликаний здійснювати оперативне керівництво всіма службами і підрозділами на території області.

У 1973 році десяти органам МВС СРСР (У Луганській області це Краснолуцький і Кадіївський міськвідділи) була надана можливість здійснити експеримент з вироблення моделі максимально ефективного використання сил і засобів, наявних у розпорядженні території, для забезпечення громадського порядку і боротьби зі злочинністю. У «експериментальних» органах створювалися оперативні частини, які координували зусилля в масштабах міста. У результаті розробленої злагодженої системи безперервного реагування на зміни оперативної обстановки, розкриття злочинів «по гарячих слідах» зросло з 44% до 70%, а в цілому розкриття найбільш небезпечних злочинів у 1974 році досягло 98,5%. Досвід краснолучан був узагальнений Колегією МВС СРСР і поширений по всій території СРСР.

На початку 70-х років в практику роботи Ворошиловградської обласної міліції була впроваджена удосконалена система оперативно-розшукової інформації, а в середині 70-х активно застосовувалися такі інформаційно-пошукові системи як «Розшук» і «Облік», створені на єдиній методичній основі. Йшла робота з формування інформаційно-обчислювального центру.

В останнє десятиліття радянського періоду Луганська міліція вступила боєздатною, цілеспрямованою, вірною ідеалам і традиціям. Важко переоцінити досвід і результати роботи міліції з забезпечення громадської безпеки на території області, боротьбі за людину, її права й свободи за 70 років її існування.

Зусилля міліції були по достоїнству оцінені:

- у 1967 р. область була нагороджена орденом Леніна;

- у 1970 р. за підсумками соціалістичного змагання на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна міліції області і ряду її міськрайвідділів були вручені пам'ятні Червоні Прапори переможців соцзмагання, а тисячі співробітників удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. У відзначенні 100-річчя з дня народження В.І. Леніна».

Але попереду було ще не менше випробувань: частині співробітників доведеться виконувати інтернаціональний обов'язок в міжнародних конфліктах, брати участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції і землетрусу в м. Спітак Вірменської СРСР.

Зіткнуться правоохоронці і з такими витонченими проявами злочинності, як захоплення живих людей у якості заручників. Про це у своїй книзі «Сповідь генерала» пізніше напише генерал-майор міліції Вєтров Г.М., якому в свій день народження довелося керувати операцією по звільненню чотирьох жінок - співробітниць ІТК в с. Комісарівка, яких взяли у заручниці засуджені. Така операція була здійснена в країні вперше.

Міліції доведеться ще забезпечувати реалізацію заходів по боротьбі з пияцтвом та алкоголізмом, на собі випробовувати протиріччя «горбачовської» перебудови і трансформаційних процесів, що відбувалися всередині суспільства наприкінці 80-х років, що призвели до розвалу СРСР.

Нова історія

З моменту проголошення незалежної України, прийняття в 1991 році нового «Закону про міліцію» пишеться її нова історія, в тому числі і міліції Луганщини. Продовжуючи кращі міліцейські традиції, її творці вже сьогодні своїми справами створюють історію боротьби зі злочинністю в XXI столітті.

Згідно із Законом «Про міліцію»: «Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань».

Основними завданнями міліції є:

- Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- Запобігання правопорушенням та їх припинення;

- Охорона і забезпечення громадського порядку;

- Виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- Забезпечення безпеки дорожнього руху;

- Захист власності від злочинних посягань;

- Виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

- Участь у наданні соціальної правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установами і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Щорічно 20 грудня в Україні відзначається День міліції. Дата приурочена до дня прийняття Верховною Радою України в 1990 році Закону «Про міліцію». А дата професійного міліцейського свята затверджена Указом Президента № 567/92 від 17 листопада 1992 року.

          Джерело http://mvs.gov.ua/mvs/control/luhansk/uk/publish/article/81300